Проект закону України «Про охоронну діяльність»

ЗАКОН УКРАЇНИ
«ПРО ДЕТЕКТИВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ»


РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів
Детективна діяльність — дозволена органами внутрішніх справ діяльність детективів чи детективних організацій з надання фізичним і юридичним особам, на договірній основі, послуг щодо захисту їхніх законних прав та інтересів.
Детектив — громадянин України, що одержав у встановленому законом порядку ліцензію на приватну розшукову діяльність і виконує послуги, перераховані в статті 6 дійсного Закону.
Детективна організація — організація, яка має ліцензію на право здійснення детективної діяльності на території України і займається виключно наданням, на договірній основі, детективних послуг.
Асоціація працівників детективних організацій — зареєстроване відповідно до діючого законодавства добровільне об’єднання детективів та/або детективних організацій.

Стаття 2. Правова основа детективної діяльності
Детективна діяльність здійснюється на підставі Конституції України, цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього закону.
На детективів чи членів детективних організацій, дія нормативно-правових актів, що закріплюють правовий статус працівників правоохоронних органів, не поширюється.

Стаття 3. Основні принципи детективної діяльності
Детективна діяльність ґрунтується на принципах законності, гуманності, соціальної справедливості, поваги до особистості, її прав і свобод і здійснюється при взаємодії з державними і громадськими організаціями з метою забезпечення правопорядку, попередження правопорушень і злочинів, а також захисту суспільних відносин від протиправних посягань.

Стаття 4. Суб’єкти детективної діяльності
Детективна діяльність в Україні здійснюється приватними детективами та детективними організаціями.
Детективи, члени детективних організацій не мають права поєднувати свою роботу з державною службою.
Працівникам державних правоохоронних органів забороняється займатися за сумісництвом діяльністю в детективних організаціях.

Стаття 5. Створення об’єднань суб’єктів детективної діяльності
Суб’єкти детективної діяльності можуть створювати об’єднання, що мають статус юридичної особи.
Об’єднання детективів вправі відкривати свої філії в інших регіонах України. При цьому кожна філія повинна одержати ліцензію у відповідному органі внутрішніх справ за місцем свого розташування.
Одержання ліцензії на створення таких об’єднань відбувається у порядку, встановленому цим Законом, при наявності документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Види детективної діяльності
З метою виконання статутних завдань і цілей детективи і детективні організації мають право надавати такі види послуг:
1) збір відомостей з цивільних справ на договірній основі з учасниками процесу;
2) вивчення ринку, збір інформації для ділових переговорів, виявлення некредитоспроможних або ненадійних ділових партнерів;
3) захист підприємств і фірм від незаконного збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю;
4) встановлення обставин неправомірного використання в підприємницькій діяльності фірмових знаків і найменувань, недобросовісної конкуренції, а також розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю;
5) встановлення авторів і відправників анонімних листів, розповсюджувачів відомостей, що ганьблять окремих осіб;
6) з’ясування біографічних і інших даних, що характеризують особу, про окремих громадян (з їхньої письмової згоди) при укладенні ними трудових і інших контрактів;
7) пошук безвісти зниклих громадян;
8) пошук втраченого громадянами або підприємствами, установами, організаціями майна;
9) збір відомостей за кримінальними справами на договірній основі з учасниками процесу. Протягом доби з моменту укладання контракту з клієнтом на збір таких відомостей детектив зобов’язаний письмово повідомити про це особу, що здійснює дізнання, слідчого, прокурора або суд, у чиєму провадженні знаходиться кримінальна справа.
Фізичним і юридичним особам, що не мають правового статусу детектива, члена детективної організації, забороняється надавати послуги, перераховані в цій статті.


РОЗДІЛ II. КОМПЕТЕНЦІЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 7. Повноваження суб’єктів детективної діяльності
Суб’єкти детективної діяльності в межах наданої їм компетенції мають право:
1) представляти в державних і громадських організаціях інтереси фізичних і юридичних осіб, з якими знаходяться в договірних відносинах;
2) опитувати громадян і посадових осіб (з їхньої згоди);
3) проводити спостереження для одержання необхідної інформації з метою надання послуг, перерахованих у статті 6 дійсного Закону;
4) запитувати і безперешкодно одержувати у встановленому порядку інформацію і копії документів від організацій і громадян (за винятком тих, які є державною, службовою і комерційною таємницею);
5) оглядати в разі потреби (за участю і за згодою власника або його представника) територію, будинки, приміщення, майно, що належить фізичним і юридичним особам;
6) запитувати за згодою клієнта для роз’яснення питань, що вимагають спеціальних знань, висновок фахівця;
7) припиняти протиправні дії осіб, що зазіхають на права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, затримувати і негайно доставляти їх в органи внутрішніх справ;
8) виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, і здійснювати в межах своєї компетенції заходи для їх усунення, проводити профілактичну роботу з особами, схильними до вчинення злочинів, брати участь у правовому вихованні населення;
9) вживати невідкладних заходів щодо порятунку людей, наданню їм допомоги в охороні майна у випадках, коли існує така загроза, і при інших надзвичайних обставинах;
10) застосовувати відео- і аудиозапис, фотозйомку, технічні й інші засоби, що не заподіюють шкоди життя і здоров’ю громадян і навколишньому середовищу, а також засоби оперативного радіо- і телефонного зв’язку.
У разі потреби надання детективами послуг, поєднаних з небезпекою для їхнього життя і здоров’я, їм дозволяється використання вогнепальної зброї та спеціальних засобів, види, порядок придбання, облік, збереження і носіння яких встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Детективи чи члени детективних організацій, не мають повноваження державних правоохоронних органів і не займаються функціями дізнання, слідства і правосуддя, віднесеними до виняткової компетенції органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Стаття 8. Обов’язки суб’єктів детективної діяльності
Суб’єкти детективної діяльності зобов’язані:
1) дотримуватися вимог законодавства;
2) професійно і сумлінно виконувати умови договорів;
3) не розголошувати отриману інформацію, не використовувати її у своїх цілях і не передавати третім особам;
4) відмовитися від укладання договору у випадках, якщо раніше виконувалися доручення, що суперечать інтересам клієнта;
5) негайно повідомляти в правоохоронні органи про виявлені факти злочину, затримувати на місці злочину осіб, що його вчинили, і негайно доставляти їх в органи внутрішніх справ.

Стаття 9. Повноваження Асоціації працівників детективних організацій
Асоціація працівників детективних організацій (далі Асоціація) в межах наданої їй компетенції: організує та координує діяльність детективів та детективних організацій, що входять до неї; здійснює захист їх юридичних, майнових і інших прав; надає допомогу органові, що видав ліцензію і прокуратурі у здійсненні контролю і нагляду за діяльністю детективів та детективних організацій, що входять до Асоціації; бере участь у підготовці проектів законів України й інших нормативних актів України, що торкаються інтересів детективів.

Стаття 10. Обмеження в сфері детективної діяльності
Детективу і детективній організації забороняється:
1) приховувати від правоохоронних органів факти, що стали їм відомі, про злочини які готуються або вчинені;
2) видавати себе за співробітників органів державного управління, у тому числі правоохоронних органів;
3) збирати відомості, пов’язані з особистим життям, політичними і релігійними переконаннями окремих осіб;
4) здійснювати відео- і аудиозапис, фотозйомку в службовому або іншому приміщеннях без письмової згоди нате відповідних посадових або приватних осіб;
5) схиляти або підбурювати громадян до протизаконних дій;
6) вдаватися до дій, що посягають на права і свободи громадян;
7) чинити дії, що ставлять під загрозу життя, здоров’я, честь, достоїнство і майно громадян;
8) фальсифікувати матеріали або вводити в оману клієнта;
9) розголошувати зібрану інформацію, використовувати її в яких-небудь цілях всупереч інтересам свого клієнта або в інтересах третіх осіб;
10) чинити дії, що порушують таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;
11) передавати свою ліцензію для використання її іншими особами. Перераховані вище дії спричиняють відповідальність, якщо така встановлена чинним законодавством.

Стаття 11. Взаємодія з органами місцевого самоврядування
Суб’єкти детективної діяльності у межах своєї компетенції надають всебічну допомогу органам місцевого самоврядування, в тому числі й на договірних засадах.
Органи місцевого самоврядування мають сприяти суб’єктам детективної діяльності в їх роботі.
Стаття 12. Взаємодія з правоохоронними органами
Суб’єкти детективної діяльності надають всебічну допомогу державним правоохоронним органам у попередженні, припиненні і розкритті злочинів відповідно до винного законодавства й укладених договорів.
Суб’єкти детективної діяльності мають право на співробітництво з правоохоронними органами у порядку, встановленому законами, що визначають профілактичну і оперативно-розшукову діяльність.
Правоохоронні органи України можуть організовувати на безоплатній і платній основі інформаційне й інше сприяння детективам і детективним організаціям, з визначенням переліку санкціонованої для видачі інформації, порядку її надання і відповідальності за її несанкціоноване використання. Органи внутрішніх справ у разі потреби направляють детективам і детективним організаціям, огляди, відомості-орієнтування, довідки, що характеризують стан злочинності в районах їхньої діяльності.
Правоохоронні органи можуть включати в типові плани заходів щодо дій в надзвичайних обставинах, пов’язаних зі стихійними лихами, масовими заворушеннями, розшуком особливо небезпечних злочинців, питання взаємодії з детективами і детективними організаціями. Правоохоронні органи залучають детективів і членів детективних організацій за узгодженням з їх керівниками до розшуку безвісті зниклих і злочинців, що втекли, з врахуванням їхньої можливої появи на певних об’єктах і територіях.
Ділові відносини з міжнародними асоціаціями правоохоронних органів будуються на основі двосторонніх угод, які не суперечать вимогам ратифікованих міжнародно-правових договорів та законодавства України.

Стаття 13. Гарантії здійснення детективної діяльності
Суб’єкти детективної діяльності здійснюють свої повноваження з додержанням Конституції та законів України незалежно від органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також об’єднань громадян чи їх органів.
Втручання органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, об’єднань громадян та їх представників у фінансово-господарську діяльність суб’єктів детективної діяльності забороняється, крім як на встановлених законодавством підставах.
Вплив у будь-якій формі на суб’єктів детективної діяльності з метою перешкоджання виконанню ним службових обов’язків або прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Стаття 14. Фінансування та матеріально-технічне забезпечення детективної діяльності
Фінансування суб’єктів детективної діяльності здійснюється за принципом повного господарського розрахунку.
Транспортними і матеріально-технічними засобами суб’єкти детективної діяльності забезпечуються за рахунок власних коштів.

Стаття 15. Договір між суб’єктом детективної діяльності і клієнтом
Суб’єкт детективної діяльності зобов’язаний укласти з кожним зі своїх клієнтів письмовий договір про надання послуг, в якому повинні бути відображені реквізити сторін, зміст договору, термін його виконання, орієнтована сума грошових витрат і гонорару за послуги, передбачена відповідальність сторін, дата укладання договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами на конфіденційній основі досягнуто згоди за всіма його пунктами і він складений з дотриманням умов,
встановлених у частині першій дійсної статті.
У змісті договору передбачається обов’язок суб’єкта детективної діяльності надати клієнтові письмовий звіт про результати проведеної роботи за договором. У разі необхідності, до звіту можуть додаватись матеріали фото-, відеозйомки, звукозапису та інші матеріали, отримані в результаті використання спеціальних технічних засобів.
До звіту додається уточнений розрахунок гонорару і витрат детективного підприємства (об’єднання). Копія звіту підлягає збереженню в архіві підприємства (об’єднання) протягом трьох років.
Суперечки щодо розрахунків за послуги й інші підстави, установлені договором між детективним підприємством (об’єднанням) і клієнтом, що користується його послугами, розглядаються в судовому порядку.

Стаття 16. Підготовка детективів
Для підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, що здійснюють детективну діяльність, можуть створюватися недержавні освітні установи, що мають права юридичної особи.
Розробка програм навчання, ліцензування зазначених у частині першій дійсної статті установ і контроль за їхньою діяльністю здійснюється в порядку, встановлюваному чинним законодавством України.


РОЗДІЛ ІІІ. ЛІЦЕНЗУВАННЯ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 17. Документи, що подаються для отримання ліцензії на детективну діяльність
Для отримання ліцензії на здійснення детективної діяльності, особа, що претендує на її здійснення особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу внутрішніх справ із заявою встановленого зразку про видачу ліцензії.
У заяві на видачу ліцензії на здійснення детективної діяльності повинні міститися:
відомості про суб’єкта детективної діяльності — заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код—для юридичної особи;
прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів — для фізичної особи;
у разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.
До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.
До заяви про видачу ліцензії на здійснення детективної діяльності також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Органи внутрішніх справ мають право встановлювати достовірність відомостей, викладених у представлених документах, необхідних для ухвалення рішення про видачу ліцензії, у тому числі шляхом співбесіди з громадянином, що претендує на її одержання.

Стаття 18. Підстави залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду
Заява про видачу ліцензії на здійснення детективної діяльності залишається без розгляду, якщо:
заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;
документи оформлені з порушенням вимог цього Закону, та законодавства щодо ліцензування підприємницької діяльності.
Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.

Стаття 19. Порядок видачі ліцензії на здійснення детективної діяльності
Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, подаються до органу внутрішніх справ за місцем створення суб’єкта підприємницької діяльності.
Документи приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом внутрішніх справ та підписом відповідальної особи.
Ліцензія на здійснення детективної діяльності видається органом внутрішніх справ протягом місяця з дня подачі заяви терміном на три роки і є підставою для державної реєстрації суб’єкта у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцем утворення даного об’єднання.
Порядок і розміри платежів при видачі ліцензій визначаються Кабінетом Міністрів України.
Особі, що одержала ліцензію на здійснення детективної діяльності, відповідним органом внутрішніх справ одночасно видається документ встановленого зразка, що засвідчує його особу.
У випадку відмови у видачі ліцензії орган внутрішніх справ зобов’язаний письмово інформувати про це осіб, що направили заяву, із вказівкою мотивованих причин відмови. Це рішення або порушення терміну розгляду заяви може бути оскаржене у вищий орган внутрішніх справ або суд.

Стаття 20. Відмова у видачі ліцензії
Ліцензія на здійснення детективної діяльності не видається:
1) громадянам, що не досягай двадцяти одного року;
2) громадянам, що перебувають на обліку в органах охорони здоров’я з приводу психічного захворювання, алкоголізму або наркоманії;
3) громадянам, що мають судимість за вчинення навмисного злочину;
4) громадянам, яким пред’явлене обвинувачення у вчиненні злочину (до вирішення питання про їхню винність у встановленому законом порядку);
5) громадянам, звільненим з державної служби, із судових, прокурорських і інших правоохоронних органів за компрометуючими їх підставами;
6) колишнім працівникам правоохоронних органів, що здійснювали контроль за детективною діяльністю, якщо з дня їхнього звільнення не пройшов рік.
7) громадянам, що не представили необхідні документи, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України.

Стаття 21. Продовження терміну дії ліцензій на детективну діяльність
Ліцензія на здійснення детективної діяльності може бути продовжена за заявою суб’єкта детективної діяльності на п’ять років.
Заява подається за один місяць до закінчення терміну ліцензії на заняття детективної діяльності до органу, що видав таку ліцензію.

Стаття 22. Анулювання дії ліцензій на детективну діяльність
Орган внутрішніх справ, що видав ліцензію, вправі її анулювати у випадках:
1) порушень або невиконання детективом (підприємством, об’єднанням) вимог, передбачених дійсним Законом, положень інших законів і інших правових актів України, що складають правову основу діяльності детективів, їхніх підприємств і об’єднань;
2) невиконання податкових і інших фінансових зобов’язань (за письмовим повідомленням установи, яка згідно чинного законодавства має право контролювати виконання таких зобов’язань).
Ухваленню рішення про анулювання ліцензії повинне передувати попереднє письмове попередження органом внутрішніх справ її власника. У попередженні точно вказується, які саме правові норми і правила порушені або не виконані належним чином, і визначається термін для усунення допущених порушень.
Без попередження може бути анульована ліцензія на здійснення детективної діяльності у разі вчинення детективом злочину за умови, якщо вирок набрав законної сили.
Анулювання ліцензії є підставою для припинення детективної діяльності і може бути оскаржене у вищий орган внутрішніх справ або суд.
Ліцензія на детективну діяльність анулюється також у випадку добровільної відмови детектива від неї або ліквідації об’єднання.
При встановленні судом законності анулювання ліцензії повторне звертання за її одержанням можливо після закінчення трьох років із дня судового рішення.


РОЗДІЛ IV. ЗАСТОСУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ СИЛИ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ І ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 23. Умови застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
У ході здійснення детективної діяльності суб’єктам її здійснення дозволяється застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю, тільки у випадках і в порядку, передбачених дійсним Законом, і в межах наданих ліцензією прав.
Детективи мають право на вогнепальну зброю, її носіння у зв’язку з виконанням професійних обов’язків та тільки при наявності відповідного посвідчення та дозволу, виданого в порядку, встановленому законодавством України.
Детективи, працівники детективних організацій зобов’язані періодично проходити перевірку на придатність до дій в умовах, пов’язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.
При застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї детектив зобов’язаний:
1) попередити про намір їх використовувати, надавши при цьому досить часу для виконання своїх вимог, за винятком тих випадків, коли зволікання в застосуванні спеціальних засобів та вогнепальної зброї створює безпосередню небезпеку його життю і здоров’ю, життю і здоров’ю інших громадян або може викликати інші тяжкі наслідки;
2) в залежності від характеру і ступеня небезпеки правопорушення й особи, що його вчинила, а також сили протидії, що чиниться, прагнути до того, щоб будь-який збиток, заподіяний при усуненні небезпеки, був мінімальним;
3) забезпечити особам, що одержали тілесні ушкодження, долікарняну допомогу і повідомити про подію якомога швидше органи охорони здоров’я і внутрішніх справ;
4) негайно повідомити прокурора про всі випадки смерті або заподіяння тілесних ушкоджень при застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів.

Стаття 24. Застосування фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї
На детективну діяльність поширюються правила застосування спеціальних засобів, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників органів внутрішніх справ України.
Детективи мають право застосовувати спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках відбиття нападу, що безпосередньо загрожує їхньому життю і здоров’ю, або життю і здоров’ю інших громадян.
Забороняється застосовувати спеціальні засоби і вогнепальну зброю проти жінок з явними ознаками вагітності, осіб з вираженими ознаками інвалідності і неповнолітніх, коли їхній вік очевидний або відомий детективові, крім випадків здійснення з їх сторони групового або іншого нападу, що загрожує життю і здоров’ю детектива або інших осіб.
Застосування детективом фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї з перевищенням своїх повноважень або необхідної оборони спричиняє позбавлення ліцензії, а також іншу відповідальність, встановлену законом.


РОЗДІЛ V. ГАРАНТІЇ СОЦІАЛЬНОГО І ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ СУБ’ЄКТІВ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 25. Соціальний і правовий захист детективів
Детективам гарантується соціальний захист згідно із чинним законодавством України.
Детективна діяльність зараховується до загального трудового стажу і стажу для призначення допомоги за державним соціальним страхуванням за умови сплати внесків у Пенсійний фонд України й у Фонд державного соціального страхування України.
Громадяни, що займаються детективною діяльністю, підлягають обов’язковому страхуванню за рахунок коштів відповідної детективної організації (об’єднання) на випадок загибелі, одержання каліцтва або іншого ушкодження здоров’я в зв’язку зі здійсненням розшукових дій. Статутами відповідної детективної організації (об’єднання) можуть бути передбачені й інші пільги.
У випадку втрати працездатності або загибелі особи, що здійснює детективну діяльність, під час виконання службових обов’язків або у зв’язку з ними, йому або його родині призначається пенсія з нагоди втрати працездатності або втрати годувальника і виплачується одноразова допомога за місцем роботи.
Відповідно до статутів детективних організацій родині загиблих можуть бути встановлені додаткові пільги за рахунок спеціально утворених фондів соціального захисту.

Стаття 26. Правовий захист працівників детективних організацій
Особи, що займаються детективною діяльністю, знаходяться під захистом держави. На них поширюється законодавство, що охороняє майнові і немайнові права громадян, що беруть участь в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю. Надання опору цим особам, погроза або насильство стосовно них при виконанні ними своїх обов’язків тягнуть адміністративну і кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.
Забороняється втручатися в здійснювану відповідно до закону детективну діяльність і вимагати від осіб, що нею займаються, відомостей про особисте життя громадян, а також відомостей, що складають службову або комерційну таємницю.


РОЗДІЛ VI КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДЕТЕКТИВНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Стаття 27. Контроль і нагляд за детективною діяльністю
Контроль за детективною діяльністю на території України здійснюють Міністерство внутрішніх справ України, інші міністерства і відомства України і підлеглі їм органи і підрозділи в межах, установлених дійсним Законом, іншими законами й іншими правовими актами України.
Посадові особи, уповноважені здійснювати контроль за діяльністю детективних підприємств (об’єднань, асоціацій), вправі вимагати від них у рамках своєї компетенції представлення відповідних документів і одержувати письмову або усну інформацію, необхідну для виконання контрольних функцій.
За вимогою органів, зазначених в ч. 1 цієї статті суб’єкти детективної діяльності зобов’язані надавати відомості, необхідні для здійснення контролю за дотриманням ними законодавства України та умов здійснення детективної діяльності.


РОЗДІЛ VII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА В СФЕРІ ЗДІСНЕННЯ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 28. Відповідальність за порушення законодавства сфері детективної діяльності
Недотримання або порушення положень даного Закону суб’єктами детективної діяльності тягне анулювання ліцензії на детективну діяльність.
Грубе порушення суб’єктами детективної діяльності законодавства в сфері детективної діяльності, що призвело або могло призвести до суспільне небезпечних наслідків, тягне цивільно-правову, матеріальну, адміністративну або кримінальну відповідальність суб’єктів детективної діяльності на загальних підставах.
Порушення посадовими особами або іншими працівниками підприємств, установ, організацій законодавства в сфері детективної діяльності тягне відповідаль¬ність згідно з чинним законодавством.

Стаття 29. Відшкодування шкоди у зв’язку з порушенням законодавства у сфері детективної діяльності
Шкода, заподіяна порушенням законодавства у сфері детективної діяльності, підлягає відшкодуванню за позовами у порядку, визначеному законом.


РОЗДІЛ VIII. ПРИПИНЕННЯ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 30. Підстави припинення детективної діяльності
Детективна діяльність може бути припинена за такими підставами: за власною ініціативою суб’єкта детективної діяльності; у зв’язку із закінченням терміну дії ліцензії на заняття детективною діяльністю; у зв’язку із анулюванням ліцензії на заняття детективною діяльністю; через визнанням суб’єкта детективної діяльності банкрутом; за рішенням суду про визнання приватного детектива недієздатним.


РОЗДІЛ IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його офіційного опублікування.
2. Кабінету Міністрів України у місячний строк після набрання чинності цим Законом подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність з цим Законом.


ЗАКОН УКРАЇНИ
«ПРО ДЕТЕКТИВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ»

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів
Детективна діяльність — дозволена органами внутрішніх справ діяльність детективів чи детективних організацій з надання фізичним і юридичним особам, на договірній основі, послуг щодо захисту їхніх законних прав та інтересів.
Детектив — громадянин України, що одержав у встановленому законом порядку ліцензію на приватну розшукову діяльність і виконує послуги, перераховані в статті 6 дійсного Закону.
Детективна організація — організація, яка має ліцензію на право здійснення детективної діяльності на території України і займається виключно наданням, на договірній основі, детективних послуг.
Асоціація працівників детективних організацій — зареєстроване відповідно до діючого законодавства добровільне об’єднання детективів та/або детективних організацій.

Стаття 2. Правова основа детективної діяльності
Детективна діяльність здійснюється на підставі Конституції України, цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього закону.
На детективів чи членів детективних організацій, дія нормативно-правових актів, що закріплюють правовий статус працівників правоохоронних органів, не поширюється.

Стаття 3. Основні принципи детективної діяльності
Детективна діяльність ґрунтується на принципах законності, гуманності, соціальної справедливості, поваги до особистості, її прав і свобод і здійснюється при взаємодії з державними і громадськими організаціями з метою забезпечення правопорядку, попередження правопорушень і злочинів, а також захисту суспільних відносин від протиправних посягань.

Стаття 4. Суб’єкти детективної діяльності
Детективна діяльність в Україні здійснюється приватними детективами та детективними організаціями.
Детективи, члени детективних організацій не мають права поєднувати свою роботу з державною службою.
Працівникам державних правоохоронних органів забороняється займатися за сумісництвом діяльністю в детективних організаціях.

Стаття 5. Створення об’єднань суб’єктів детективної діяльності
Суб’єкти детективної діяльності можуть створювати об’єднання, що мають статус юридичної особи.
Об’єднання детективів вправі відкривати свої філії в інших регіонах України. При цьому кожна філія повинна одержати ліцензію у відповідному органі внутрішніх справ за місцем свого розташування.
Одержання ліцензії на створення таких об’єднань відбувається у порядку, встановленому цим Законом, при наявності документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 6. Види детективної діяльності
З метою виконання статутних завдань і цілей детективи і детективні організації мають право надавати такі види послуг:
1) збір відомостей з цивільних справ на договірній основі з учасниками процесу;
2) вивчення ринку, збір інформації для ділових переговорів, виявлення некредитоспроможних або ненадійних ділових партнерів;
3) захист підприємств і фірм від незаконного збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю;
4) встановлення обставин неправомірного використання в підприємницькій діяльності фірмових знаків і найменувань, недобросовісної конкуренції, а також розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю;
5) встановлення авторів і відправників анонімних листів, розповсюджувачів відомостей, що ганьблять окремих осіб;
6) з’ясування біографічних і інших даних, що характеризують особу, про окремих громадян (з їхньої письмової згоди) при укладенні ними трудових і інших контрактів;
7) пошук безвісти зниклих громадян;
8) пошук втраченого громадянами або підприємствами, установами, організаціями майна;
9) збір відомостей за кримінальними справами на договірній основі з учасниками процесу. Протягом доби з моменту укладання контракту з клієнтом на збір таких відомостей детектив зобов’язаний письмово повідомити про це особу, що здійснює дізнання, слідчого, прокурора або суд, у чиєму провадженні знаходиться кримінальна справа.
Фізичним і юридичним особам, що не мають правового статусу детектива, члена детективної організації, забороняється надавати послуги, перераховані в цій статті.


РОЗДІЛ II. КОМПЕТЕНЦІЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 7. Повноваження суб’єктів детективної діяльності
Суб’єкти детективної діяльності в межах наданої їм компетенції мають право:
1) представляти в державних і громадських організаціях інтереси фізичних і юридичних осіб, з якими знаходяться в договірних відносинах;
2) опитувати громадян і посадових осіб (з їхньої згоди);
3) проводити спостереження для одержання необхідної інформації з метою надання послуг, перерахованих у статті 6 дійсного Закону;
4) запитувати і безперешкодно одержувати у встановленому порядку інформацію і копії документів від організацій і громадян (за винятком тих, які є державною, службовою і комерційною таємницею);
5) оглядати в разі потреби (за участю і за згодою власника або його представника) територію, будинки, приміщення, майно, що належить фізичним і юридичним особам;
6) запитувати за згодою клієнта для роз’яснення питань, що вимагають спеціальних знань, висновок фахівця;
7) припиняти протиправні дії осіб, що зазіхають на права і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, затримувати і негайно доставляти їх в органи внутрішніх справ;
8) виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, і здійснювати в межах своєї компетенції заходи для їх усунення, проводити профілактичну роботу з особами, схильними до вчинення злочинів, брати участь у правовому вихованні населення;
9) вживати невідкладних заходів щодо порятунку людей, наданню їм допомоги в охороні майна у випадках, коли існує така загроза, і при інших надзвичайних обставинах;
10) застосовувати відео- і аудиозапис, фотозйомку, технічні й інші засоби, що не заподіюють шкоди життя і здоров’ю громадян і навколишньому середовищу, а також засоби оперативного радіо- і телефонного зв’язку.
У разі потреби надання детективами послуг, поєднаних з небезпекою для їхнього життя і здоров’я, їм дозволяється використання вогнепальної зброї та спеціальних засобів, види, порядок придбання, облік, збереження і носіння яких встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Детективи чи члени детективних організацій, не мають повноваження державних правоохоронних органів і не займаються функціями дізнання, слідства і правосуддя, віднесеними до виняткової компетенції органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Стаття 8. Обов’язки суб’єктів детективної діяльності
Суб’єкти детективної діяльності зобов’язані:
1) дотримуватися вимог законодавства;
2) професійно і сумлінно виконувати умови договорів;
3) не розголошувати отриману інформацію, не використовувати її у своїх цілях і не передавати третім особам;
4) відмовитися від укладання договору у випадках, якщо раніше виконувалися доручення, що суперечать інтересам клієнта;
5) негайно повідомляти в правоохоронні органи про виявлені факти злочину, затримувати на місці злочину осіб, що його вчинили, і негайно доставляти їх в органи внутрішніх справ.

Стаття 9. Повноваження Асоціації працівників детективних організацій
Асоціація працівників детективних організацій (далі Асоціація) в межах наданої їй компетенції: організує та координує діяльність детективів та детективних організацій, що входять до неї; здійснює захист їх юридичних, майнових і інших прав; надає допомогу органові, що видав ліцензію і прокуратурі у здійсненні контролю і нагляду за діяльністю детективів та детективних організацій, що входять до Асоціації; бере участь у підготовці проектів законів України й інших нормативних актів України, що торкаються інтересів детективів.

Стаття 10. Обмеження в сфері детективної діяльності
Детективу і детективній організації забороняється:
1) приховувати від правоохоронних органів факти, що стали їм відомі, про злочини які готуються або вчинені;
2) видавати себе за співробітників органів державного управління, у тому числі правоохоронних органів;
3) збирати відомості, пов’язані з особистим життям, політичними і релігійними переконаннями окремих осіб;
4) здійснювати відео- і аудиозапис, фотозйомку в службовому або іншому приміщеннях без письмової згоди нате відповідних посадових або приватних осіб;
5) схиляти або підбурювати громадян до протизаконних дій;
6) вдаватися до дій, що посягають на права і свободи громадян;
7) чинити дії, що ставлять під загрозу життя, здоров’я, честь, достоїнство і майно громадян;
8) фальсифікувати матеріали або вводити в оману клієнта;
9) розголошувати зібрану інформацію, використовувати її в яких-небудь цілях всупереч інтересам свого клієнта або в інтересах третіх осіб;
10) чинити дії, що порушують таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;
11) передавати свою ліцензію для використання її іншими особами. Перераховані вище дії спричиняють відповідальність, якщо така встановлена чинним законодавством.

Стаття 11. Взаємодія з органами місцевого самоврядування
Суб’єкти детективної діяльності у межах своєї компетенції надають всебічну допомогу органам місцевого самоврядування, в тому числі й на договірних засадах.
Органи місцевого самоврядування мають сприяти суб’єктам детективної діяльності в їх роботі.
Стаття 12. Взаємодія з правоохоронними органами
Суб’єкти детективної діяльності надають всебічну допомогу державним правоохоронним органам у попередженні, припиненні і розкритті злочинів відповідно до винного законодавства й укладених договорів.
Суб’єкти детективної діяльності мають право на співробітництво з правоохоронними органами у порядку, встановленому законами, що визначають профілактичну і оперативно-розшукову діяльність.
Правоохоронні органи України можуть організовувати на безоплатній і платній основі інформаційне й інше сприяння детективам і детективним організаціям, з визначенням переліку санкціонованої для видачі інформації, порядку її надання і відповідальності за її несанкціоноване використання. Органи внутрішніх справ у разі потреби направляють детективам і детективним організаціям, огляди, відомості-орієнтування, довідки, що характеризують стан злочинності в районах їхньої діяльності.
Правоохоронні органи можуть включати в типові плани заходів щодо дій в надзвичайних обставинах, пов’язаних зі стихійними лихами, масовими заворушеннями, розшуком особливо небезпечних злочинців, питання взаємодії з детективами і детективними організаціями. Правоохоронні органи залучають детективів і членів детективних організацій за узгодженням з їх керівниками до розшуку безвісті зниклих і злочинців, що втекли, з врахуванням їхньої можливої появи на певних об’єктах і територіях.
Ділові відносини з міжнародними асоціаціями правоохоронних органів будуються на основі двосторонніх угод, які не суперечать вимогам ратифікованих міжнародно-правових договорів та законодавства України.

Стаття 13. Гарантії здійснення детективної діяльності
Суб’єкти детективної діяльності здійснюють свої повноваження з додержанням Конституції та законів України незалежно від органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб’єктів господарювання, а також об’єднань громадян чи їх органів.
Втручання органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, об’єднань громадян та їх представників у фінансово-господарську діяльність суб’єктів детективної діяльності забороняється, крім як на встановлених законодавством підставах.
Вплив у будь-якій формі на суб’єктів детективної діяльності з метою перешкоджання виконанню ним службових обов’язків або прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Стаття 14. Фінансування та матеріально-технічне забезпечення детективної діяльності
Фінансування суб’єктів детективної діяльності здійснюється за принципом повного господарського розрахунку.
Транспортними і матеріально-технічними засобами суб’єкти детективної діяльності забезпечуються за рахунок власних коштів.

Стаття 15. Договір між суб’єктом детективної діяльності і клієнтом
Суб’єкт детективної діяльності зобов’язаний укласти з кожним зі своїх клієнтів письмовий договір про надання послуг, в якому повинні бути відображені реквізити сторін, зміст договору, термін його виконання, орієнтована сума грошових витрат і гонорару за послуги, передбачена відповідальність сторін, дата укладання договору.
Договір вважається укладеним, якщо між сторонами на конфіденційній основі досягнуто згоди за всіма його пунктами і він складений з дотриманням умов,
встановлених у частині першій дійсної статті.
У змісті договору передбачається обов’язок суб’єкта детективної діяльності надати клієнтові письмовий звіт про результати проведеної роботи за договором. У разі необхідності, до звіту можуть додаватись матеріали фото-, відеозйомки, звукозапису та інші матеріали, отримані в результаті використання спеціальних технічних засобів.
До звіту додається уточнений розрахунок гонорару і витрат детективного підприємства (об’єднання). Копія звіту підлягає збереженню в архіві підприємства (об’єднання) протягом трьох років.
Суперечки щодо розрахунків за послуги й інші підстави, установлені договором між детективним підприємством (об’єднанням) і клієнтом, що користується його послугами, розглядаються в судовому порядку.

Стаття 16. Підготовка детективів
Для підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, що здійснюють детективну діяльність, можуть створюватися недержавні освітні установи, що мають права юридичної особи.
Розробка програм навчання, ліцензування зазначених у частині першій дійсної статті установ і контроль за їхньою діяльністю здійснюється в порядку, встановлюваному чинним законодавством України.


РОЗДІЛ ІІІ. ЛІЦЕНЗУВАННЯ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 17. Документи, що подаються для отримання ліцензії на детективну діяльність
Для отримання ліцензії на здійснення детективної діяльності, особа, що претендує на її здійснення особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу внутрішніх справ із заявою встановленого зразку про видачу ліцензії.
У заяві на видачу ліцензії на здійснення детективної діяльності повинні міститися:
відомості про суб’єкта детективної діяльності — заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код—для юридичної особи;
прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податків та інших обов’язкових платежів — для фізичної особи;
у разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.
До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.
До заяви про видачу ліцензії на здійснення детективної діяльності також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Органи внутрішніх справ мають право встановлювати достовірність відомостей, викладених у представлених документах, необхідних для ухвалення рішення про видачу ліцензії, у тому числі шляхом співбесіди з громадянином, що претендує на її одержання.

Стаття 18. Підстави залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду
Заява про видачу ліцензії на здійснення детективної діяльності залишається без розгляду, якщо:
заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;
документи оформлені з порушенням вимог цього Закону, та законодавства щодо ліцензування підприємницької діяльності.
Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.

Стаття 19. Порядок видачі ліцензії на здійснення детективної діяльності
Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, подаються до органу внутрішніх справ за місцем створення суб’єкта підприємницької діяльності.
Документи приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом внутрішніх справ та підписом відповідальної особи.
Ліцензія на здійснення детективної діяльності видається органом внутрішніх справ протягом місяця з дня подачі заяви терміном на три роки і є підставою для державної реєстрації суб’єкта у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцем утворення даного об’єднання.
Порядок і розміри платежів при видачі ліцензій визначаються Кабінетом Міністрів України.
Особі, що одержала ліцензію на здійснення детективної діяльності, відповідним органом внутрішніх справ одночасно видається документ встановленого зразка, що засвідчує його особу.
У випадку відмови у видачі ліцензії орган внутрішніх справ зобов’язаний письмово інформувати про це осіб, що направили заяву, із вказівкою мотивованих причин відмови. Це рішення або порушення терміну розгляду заяви може бути оскаржене у вищий орган внутрішніх справ або суд.

Стаття 20. Відмова у видачі ліцензії
Ліцензія на здійснення детективної діяльності не видається:
1) громадянам, що не досягай двадцяти одного року;
2) громадянам, що перебувають на обліку в органах охорони здоров’я з приводу психічного захворювання, алкоголізму або наркоманії;
3) громадянам, що мають судимість за вчинення навмисного злочину;
4) громадянам, яким пред’явлене обвинувачення у вчиненні злочину (до вирішення питання про їхню винність у встановленому законом порядку);
5) громадянам, звільненим з державної служби, із судових, прокурорських і інших правоохоронних органів за компрометуючими їх підставами;
6) колишнім працівникам правоохоронних органів, що здійснювали контроль за детективною діяльністю, якщо з дня їхнього звільнення не пройшов рік.
7) громадянам, що не представили необхідні документи, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України.

Стаття 21. Продовження терміну дії ліцензій на детективну діяльність
Ліцензія на здійснення детективної діяльності може бути продовжена за заявою суб’єкта детективної діяльності на п’ять років.
Заява подається за один місяць до закінчення терміну ліцензії на заняття детективної діяльності до органу, що видав таку ліцензію.

Стаття 22. Анулювання дії ліцензій на детективну діяльність
Орган внутрішніх справ, що видав ліцензію, вправі її анулювати у випадках:
1) порушень або невиконання детективом (підприємством, об’єднанням) вимог, передбачених дійсним Законом, положень інших законів і інших правових актів України, що складають правову основу діяльності детективів, їхніх підприємств і об’єднань;
2) невиконання податкових і інших фінансових зобов’язань (за письмовим повідомленням установи, яка згідно чинного законодавства має право контролювати виконання таких зобов’язань).
Ухваленню рішення про анулювання ліцензії повинне передувати попереднє письмове попередження органом внутрішніх справ її власника. У попередженні точно вказується, які саме правові норми і правила порушені або не виконані належним чином, і визначається термін для усунення допущених порушень.
Без попередження може бути анульована ліцензія на здійснення детективної діяльності у разі вчинення детективом злочину за умови, якщо вирок набрав законної сили.
Анулювання ліцензії є підставою для припинення детективної діяльності і може бути оскаржене у вищий орган внутрішніх справ або суд.
Ліцензія на детективну діяльність анулюється також у випадку добровільної відмови детектива від неї або ліквідації об’єднання.
При встановленні судом законності анулювання ліцензії повторне звертання за її одержанням можливо після закінчення трьох років із дня судового рішення.


РОЗДІЛ IV. ЗАСТОСУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ СИЛИ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ І ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ДЕТЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 23. Умови застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї
У ході здійснення детективної діяльності суб’єктам її здійснення дозволяється застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю, тільки у випадках і в порядку, передбачених дійсним Законом, і в межах наданих ліцензією прав.
Детективи мають право на вогнепальну зброю, її носіння у зв’язку з виконанням професійних обов’язків та тільки при наявності відповідного посвідчення та дозволу, виданого в порядку, встановленому законодавством України.
Детективи, працівники детективних організацій зобов’язані періодично проходити перевірку на придатність до дій в умовах, пов’язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.
При застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї детектив зобов’язаний:
1) попередити про намір їх використовувати, надавши при цьому досить часу для виконання своїх вимог, за винятком тих випадків, коли зволікання в застосуванні спеціальних засобів та вогнепальної зброї створює безпосередню небезпеку його життю і здоров’ю, життю і здоров’ю інших громадян або може викликати інші тяжкі наслідки;
2) в залежності від характеру і ступеня небезпеки правопорушення й особи, що його вчинила, а також сили протидії, що чиниться, прагнути до того, щоб будь-який збиток, заподіяний при усуненні небезпеки, був мінімальним;
3) забезпечити особам, що одержали тілесні ушкодження, долікарняну допомогу і повідомити про подію якомога швидше органи охорони здоров’я і внутрішніх справ;
4) негайно повідомити прокурора про всі випадки смерті або заподіяння тілесних ушкоджень при застосуванні фізичної сили, спеціальних засобів.

Стаття 24. Застосування фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї
ЗАКОН УКРАЇНИ
«ПРО ОХОРОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ»

Цей Закон визначає правові, організаційні та економічні засади здійснення охоронної діяльності, повноваження суб’єктів охоронної діяльності, гарантії правового та соціального захисту персоналу охорони, гарантії прав замовників охоронних послуг, фізичних і юридичних осіб під час здійснення охоронної діяльності, порядок контролю за її здійсненням, а також загальні засади взаємодії суб’єктів охоронної діяльності з державними органами в галузі охорони правопорядку та боротьби із злочинністю.

Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
охоронна діяльність – здійснення заходів щодо забезпечення охорони фізичної особи або майна на умовах та в порядку, передбаченому цим законом.
суб’єкт охоронної діяльності - юридична особа незалежно від форми власності та фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, що надає охоронні послуги на договірних засадах або, яка має у своєму складі внутрішню службу (підрозділ) охорони.
об’єкт охорони – фізичні особи (крім посадових осіб органів державної влади та громадян, щодо яких заходи захисту життя, здоров’я та майна здійснюються відповідно до окремих нормативних-правових актів), майно фізичних та юридичних осіб.
охорона майна – особливий вид діяльності з організації та практичного здійснення заходів, спрямованих на забезпечення схоронності, цілісності визначених володільцем та належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів та майна, валютних цінностей, цінних паперів з метою відвернення та/або недопущення безпосередніх протиправних посягань на майно, припинення несанкціонованого володільцем доступу до нього для збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення володільцем цього майна всіх належних йому повноважень щодо нього.
охорона фізичних осіб – особливий вид діяльності з організації та практичного здійснення заходів, спрямованих на забезпечення особистої безпеки індивідуально визначеної фізичної особи шляхом відвернення та/або недопущення негативного безпосереднього впливу факторів протиправного та іншого характеру на стан її життя та здоров’я;
персонал охорони - це працівники, які перебувають у трудових відносинах з власником або уповноваженим ним органом – суб’єктом охоронної діяльності, обіймаючи посади, безпосередньо пов’язані з організацією та здійсненням охорони, а саме головні фахівці, охоронники та охоронці, які відповідають кваліфікаційним та іншим вимогам встановленим цим законом;
головний фахівець (організатор майнової та особистої безпеки) – особа, функціональні обов’язки якої передбачають організацію заходів охорони, контроль за виконанням персоналом охорони покладених на них обов’язків і, яка має відповідну кваліфікацію;
охоронники - працівники суб’єктів охоронної діяльності, які за функціональними обов’язками безпосередньо виконують функції з охорони майна відповідно до свого кваліфікаційного рівня;
охоронці - працівники суб’єктів охоронної діяльності, які за функціональними обов’язками безпосередньо виконують функції з охорони фізичних осіб відповідно до свого кваліфікаційного рівня;
внутрішня служба охорони – це структурний підрозділ суб’єкту господарської діяльності, який забезпечує власну охорону;
пропускний режим - встановлений у межах об’єкта охорони порядок, який забезпечується комплексом організаційно-правових та інженерно-технічних заходів, що здійснюються з метою виключення можливості безконтрольного входу (виходу) осіб, в’їзду (виїзду) транспортних засобів, внесення (виносу), увозу (вивозу) майна на об’єкт та з об’єкту охорони;
внутрішньооб’єктний режим - встановлений у межах об’єкта охорони порядок, який забезпечується сукупністю заходів і правил внутрішнього розпорядку, обов’язкових для виконання особами, що знаходяться на об’єктах охорони;
технічна система контролю – сукупність сертифікованого механічного або електронного обладнання (технічні засоби), функціонуючого в єдиній системі з метою охорони об’єкта.

Стаття 2. Правова основа охоронної діяльності
1. Законодавство України про охоронну діяльність складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, цього Закону, та інших нормативно-правових актів, прийнятих на його виконання, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 3. Сфера дії Закону
1. Цей Закон регулює правові відносини суб’єктів охоронної діяльності, і не поширюється на правоохоронні органи держави, окрім частини 8 статті 6 та статті 7.

Стаття 4. Принципи охоронної діяльності
1. Охоронна діяльність основана на безумовному дотриманні принципів законності, гуманізму, поваги та забезпечення прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, відповідності застосування сили характеру посягань та цілям цієї діяльності, неприпустимість застосування прийомів та правил здійснення оперативно-розшукової діяльності персоналом охорони під час надання охоронних послуг.

Стаття 5. Основні завдання охоронної діяльності
1. Основними завданнями охоронної діяльності є:
забезпечення безпеки суб’єктів господарської діяльності як складової частини економічної безпеки України;
надання послуг з охорони юридичним і фізичним особам з метою захисту їх прав та законних інтересів;
охорона майна та фізичних осіб від протиправних зазіхань;
сприяння правоохоронним та іншим державним органам у забезпеченні правопорядку і боротьби зі злочинністю.

Стаття 6. Особливий характер охоронної діяльності
1. Охоронна діяльність як вид господарської діяльності, що здійснюється на підставі договорів, підлягає ліцензуванню у порядку, визначеному Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, з урахуванням вимог цього Закону.
2. Видача ліцензій на здійснення охоронної діяльності суб’єкту господарювання, що має у складі засновників, органах управління нерезидентів, не громадян України або осіб без громадянства забороняється.
3. Органом ліцензування визначаються категорії ліцензій, в залежності від рівня кваліфікації, кількості та повноважень персоналу охорони.
4. У разі анулювання ліцензії, її отримання суб’єктами охоронної діяльності, а також створеними після анулювання ними або за участю їх засновників та осіб, що входять (входили) до їх органів управління суб’єктами господарювання, допускається не раніше ніж через рік з дня такого анулювання.
5. Суб’єкти господарювання охорону майна та фізичних осіб яких здійснюють наймані штатні працівники, реєструють свою внутрішню службу охорони в органі ліцензування охоронної діяльності (далі – орган ліцензування) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
6. Суб’єкту охоронної діяльності забороняється використовувати внутрішню службу охорони для надання охоронних послуг.
7. При здійсненні заходів з охорони майна та співробітників суб’єкту охоронної діяльності для внутрішньої служби охорони та її персоналу є обов’язковими усі передбачені цим Законом правила, права, обов’язки та обмеження, окрім вимог щодо ліцензування.
8. Охорона центральних та місцевих органів виконавчої влади, суб’єктів господарювання державного сектора економіки, інших особливо важливих об’єктів права державної власності, визначених спеціальними законами та Кабінетом Міністрів України, а також об’єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, здійснюється державними установами, підприємствами та організаціями.
9. Перелік майна та осіб, що можуть охоронятися з вогнепальною зброєю суб’єктами охоронної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України.
10. Види, типи, моделі та кількість спеціальних засобів, що можуть використовуватися персоналом охорони під час здійснення охорони майна та фізичних осіб, порядок їх придбання, обліку, схоронності визначаються Кабінетом Міністрів України.
11. Умови придбання, зберігання, використання та застосування вогнепальної зброї суб’єктами охоронної діяльності здійснюється виключно на підставі відповідного закону та у спосіб ним передбачений.
12. Забороняється використовувати для охорони майна та фізичних осіб вогнепальну зброю, що знаходиться у приватній власності і не належить суб’єкту охоронної діяльності або не була ним придбана в установленому відповідним законом порядку.
13. Персонал охорони виконує заходи з охорони майна за обов’язковою наявністю ознак про його приналежність до відповідного суб’єкта охоронної діяльності та виконання ним функцій з охорони майна.
14. Персонал охорони при виконанні функціональних обов’язків повинен мати при собі посвідчення, зразок якого затверджується органом ліцензування.
15. На автомобільному транспорті, що безпосередньо використовується суб’єктом охоронної діяльності при здійсненні заходів з охорони, обов’язково розміщуються найменування, емблема та номер телефону суб’єкта охоронної діяльності.
16. Суб’єктам охоронної діяльності забороняється створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів в штатній чисельності персоналу охорони.


РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ ЗДІЙСНЕННЯ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 7. Договір охорони

1. За договором охорони суб’єкт охоронної діяльності зобов’язується забезпечити захист особи від протиправних посягань та схоронність майна, що охороняються. Власник (володілець) такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і сплачувати суб’єкту охоронної діяльності встановлену плату.
2. Договір охорони укладається в письмовій формі. У договорі охорони в обов’язковому порядку має бути зазначено об’єкт охорони та спосіб забезпечення його охорони.
Договір вважається укладеним після його підписання сторонами, а у разі якщо стороною договору є юридична особа, скріплення підпису печаткою.
Договір охорони є недійсним у разі недотримання зазначених умов.
3. Забороняється укладати договори охорони, які перевищують повноваження, визначені установчими документами та нормативно-правовими актами.
4. Суб’єкт охоронної діяльності за домовленістю із замовником може страхувати свій майновий ризик, пов’язаний з можливістю неякісного виконання зобов’язань за договором охорони.
5. Укладення договору із суб’єктом охоронної діяльності, визначеного Кабінетом Міністрів України, на охорону та супроводження товарів, що перебувають під митним контролем і переміщуються транзитом є заходом гарантування доставки товару до митниці призначення.

Стаття 8. Забезпечення охоронної діяльності
1. Охорона фізичних осіб, а також охорона майна фізичних та юридичних осіб забезпечуються шляхом:
здійснення контролю за станом майнової безпеки об’єкта охорони;
запобігання загроз схоронності майна та особистій безпеці осіб, які охороняються;
реагування, в межах наданих законом, на протиправні дії та надзвичайні обставини.

Стаття 9. Здійснення контролю за станом майнової безпеки об’єкта охорони
1. Стан майнової безпеки об’єкту охорони контролюється персоналом охорони, в тому числі шляхом запровадження стаціонарних постів охорони, мобільних патрулів, використання технічних систем контролю, а також службових собак.
Організаційно-правові підстави для здійснення зазначених заходів узагальнюються у вигляді встановленого суб’єктом господарювання та суб’єктом охоронної діяльності пропускного та/або внутрішньооб’єктного режиму на об’єкті охорони.
2. Технічні засоби відповідно до їх характеристик і цільового призначення використовуються для виявлення осіб, які проникли (намагалися проникнути) на об’єкти охорони, пересуваються по них або залишають їх. Використання технічних засобів не повинно порушувати права та свободи фізичних осіб.

Стаття 10. Запобігання загроз особистій безпеці фізичній особі, яка охороняється
1. Загальне завдання, що вирішується охоронцями, полягає у створенні та підтримці безпечних умов життєдіяльності фізичної особи, яка охороняється, із своєчасним вжиттям заходів, що дозволяють уникнути або нейтралізувати потенційні та реальні джерела загрози.
2. В усіх випадках дії охоронців не повинні обмежувати законні права та свободи інших осіб, створювати конфліктні або аварійні ситуації, порушувати громадський порядок та інші законні вимоги, що діють в місцях забезпечення заходів безпеки.
3. При нападі на особу чи групу осіб, що охороняються охоронець повинен здійснювати заходи щодо забезпечення їх захисту життя і здоров’я, у разі необхідності забезпечити евакуацію потерпілого у безпечне місце, повідомивши про це правоохоронний орган та безпосереднього керівника.

Стаття 11. Обмеження у діяльності суб’єктів охоронної діяльності
1. При організації та під час здійснення охоронної діяльності забороняється:
1) придбавати та використовувати майно, що визначено законодавством для виключного використання державними військовими формуваннями та правоохоронними органами;
2) використовувати ознаки (елементи символіки, формений одяг, тощо) приналежності до Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому підрозділів, Служби безпеки України, Збройних Сил України та інших військових формувань, правоохоронних, природоохоронних та контролюючих органів держави, в тому числі на одязі, транспортних засобах, будівлях, у документації, службових посвідченнях тощо;
3) охороняти майно та фізичних осіб, охорону яких віднесено до компетенції уповноважених на те організацій;
4) перешкоджати представникам правоохоронних та інших органів державної влади й місцевого самоврядування, посадовим особам, а також громадянам, у здійсненні повноважень, наданих законами та іншими нормативно-правовими актами, при пред’явленні ними відповідних документів;
5) розголошувати відомості про вжиття заходів для організації та здійснення охоронної діяльності, інформацію про господарську діяльність, віднесеної в установленому порядку до комерційної таємниці, а також відомості про приватне життя особи, яка охороняється, особисту і сімейну інформацію, які стали відомими в процесі здійснення охоронної діяльності, за винятком випадків, передбачених законодавством;
6) здійснювати діяльність, пов’язану з охороною майна та/або фізичних осіб при відсутності договорів на їх охорону;
7) порушувати вимоги щодо організації та здійснення заходів з охорони майна та фізичних осіб;
8) приховувати факти про злочини, що готуються або здійснені, незалежно від інтересів замовників охоронних послуг;
9) свідомо охороняти фізичну особу, яка вчиняє протиправні дії;
10) здійснювати дії, що зазіхають на права, свободи та власність фізичних осіб, а також ставлять під загрозу їх життя і здоров’я, честь, гідність та ділову репутацію;
11) використовувати не сертифіковані в установленому порядку технічні засоби, засоби радіозв’язку без наявності дозволів на їх використання на наданих радіочастотах;
12) використовувати методи та технічні засоби негласного одержання інформації;
13) здійснювати заходи, що відносяться до оперативно-розшукових, згідно Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”;
14) залучати до охоронних заходів осіб, які не надали документів, необхідних для влаштування на роботу.


Розділ ІІІ. ПЕРСОНАЛ ОХОРОНИ, ЙОГО ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА.

Стаття 12. Персонал охорони
1. До персоналу охорони можуть входити тільки дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, а за умови, що їх функціональні обов’язки передбачають використання вогнепальної зброї з 21 року, пройшли відповідну освітню підготовку та уклали трудовій договір з суб’єктом охоронної діяльності і які:
не перебувають на обліку в органах охорони здоров’я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії;
не мають непогашену чи не зняту судимість за умисні злочини;
не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функцій з охорони;
не мають обмежень за станом здоров’я для виконання функціональних обов’язків;
зареєстровані за місцем проживання у встановленому законодавством порядку.
2. Головний фахівець повинен відповідати вимогам частини 1 цієї статті та мати вищу освіту за фахом або вищу освіту та свідоцтво про перепідготовку (підвищення) кваліфікації в галузі охоронної діяльності чи вищу освіту та досвід роботи не менше п’яти років в правоохоронних органах або військових формуваннях та звільнених не з негативних причин.
Головний фахівець суб’єкта охоронної діяльності персонал якого має на озброєнні вогнепальну зброю та спеціальні засоби додатково повинен мати стаж проходження служби у правоохоронних органах або військових формуваннях не менше десяти років на посадах командного, адміністративного, викладацького чи виховного складу та звільнених не з негативних причин.
3. У разі відсутності у штаті суб’єкта охоронної діяльності посади головного фахівця його функції виконує керівник або визначена ним особа, які повинні відповідати вимогам щодо головного фахівця.
4. Особи, що претендують на заняття посад персоналу охорони, при укладенні трудового договору з суб’єктом охоронної діяльності зобов’язані надати поряд з документами, передбаченими трудовим законодавством, також документи, що засвідчують відсутність обмежень, передбачених цією статтею.
5. Персонал охорони може знаходитися в штаті тільки одного суб’єкта охоронної діяльності.

Стаття 13. Права персоналу охорони
1. Персонал охорони при виконанні функціональних обов’язків має право:
вимагати від осіб припинення протиправних дій, дотримання законності та правопорядку;
вимагати від службових осіб об’єктів охорони та інших осіб дотримання пропускного і внутрішньооб’єктного режимів, виводити, а при необхідності затримувати, осіб, що намагаються проникнути (проникли) на об’єкт охорони або намагаються залишити його з порушенням встановлених правил, в тому числі із застосуванням фізичної сили;
застосовувати вогнепальну зброю;
застосовувати фізичну силу, спеціальні засоби і, використовувати службових собак;
при здійсненні пропускного режиму на об’єктах охорони проводити огляд речей, що знаходяться при фізичній особі, на транспортних засобах, вилучення речей і документів, що є знаряддями або предметами правопорушення, перевірку документів, що засвідчують особу, дають право на вхід (вихід) осіб, внесення (винесення), увіз (вивіз) майна, в’їзд (виїзд) транспортних засобів, та їх відповідності складу матеріальних цінностей, що переміщуються на об’єкти охорони (з об’єктів охорони);
проводити відкрито кіно-, відео-, фотозйомку і звукозапис подій як допоміжний засіб запобігання протиправним діям та документування правопорушень;
здійснювати фізичне затримання осіб, які підозрюються або вчинили правопорушення на об’єкті охорони, або по відношенню до особи, яка охороняється, або персоналу охорони, примусово доставляти цих осіб у приміщення охорони та негайно повідомляти про це відповідний територіальний орган внутрішніх справ.

Стаття 14. Основні обов’язки персоналу охорони
Персонал охорони при виконанні функціональних обов’язків зобов’язаний:
забезпечувати цілісність об’єктів охорони та схоронність майна, що на них зберігається, недоторканість фізичних осіб;
припиняти шляхом здійснення заходів реагування безпосередні правопорушення проти власності, фізичних осіб, порушення режиму роботи об’єктів охорони;
негайно у будь-який спосіб повідомляти відповідні правоохоронні органи про скоєння протиправних дій щодо власності та фізичних осіб та інших незаконних дій у місцях здійснення заходів охорони, що мають ознаки злочину;
зберігати таємницю, що охороняється законом, а також конфіденційну інформацію про господарську діяльність суб’єктів господарювання, оголошену такою в установленому порядку, відомості про приватне життя фізичних осіб, що стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Стаття 15. Освітня підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації персоналу охорони
1. Персонал охорони отримує освіту за фахом за власні кошти або за кошти суб’єктів охоронної діяльності в навчальних закладах різних форм власності або навчальних центрах, які утворюються суб’єктами охоронної діяльності відповідно до вимог Міністерства освіти і науки України.
2. Порядок та рівень підготовки, терміни щодо перепідготовки (спеціалізації) та підвищення кваліфікації персоналу охорони визначаються спільно Міністерством освіти та науки України і органом ліцензування.
3. Персонал охорони зобов’язаний проходити періодичну перевірку на придатність до дій, пов’язаних із застосуванням вогнепальної зброї раз на три роки, а спеціальних засобів раз на п’ять років. Така перевірка здійснюється у порядку, визначеному органом ліцензування.
4. Орган ліцензування приймає участь у здійсненні представниками центрального та місцевого органів управління освітою державного контролю за наданням освітніх послуг в галузі охоронної діяльності.
5. Навчальні заклади та навчальні центри мають право залучати фахівців органу ліцензування, за їх згодою, на договірній основі до проведення навчального процесу та прийому іспитів.

Стаття 16. Правовий захист персоналу охорони
1. Опір, погроза або насильство відносно персоналу охорону, який виконує покладені на нього функціональні обов’язки, тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
2. З метою захисту інтересів персоналу охорони трудові колективи суб’єктів охоронної діяльності мають право створювати громадські об’єднання у порядку, встановленому законодавством.

Стаття 17. Відповідальність персоналу охорони
1. Персонал охорони в межах повноважень, наданих цим Законом, іншими законодавчими актами, а також договором, під час здійснення заходів охорони несе за свої дії або бездіяльність відповідальність в тому числі й майнову згідно із законодавством.


Розділ ІV. ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ, ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ ТА ВИКОРИСТАННЯ СЛУЖБОВИХ СОБАК

Стаття 18. Умови і межі застосування персоналом охорони заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї
1. Під час здійснення заходів з охорони майна та фізичних осіб персонал охорони має право застосовувати до правопорушників заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю, у особливих випадках і в порядку, якщо інші заходи не привели до припинення правопорушення або виконання правопорушником законної вимоги персоналу охорони.
2. Застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю дозволяється тільки після попередження про намір їх застосування (усне попередження про застосування заходів фізичної сили або спеціальних засобів та попереджувальний постріл при застосуванні вогнепальної зброї). Заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя можуть застосовуватися без попередження лише в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю фізичних осіб чи персоналу охорони або раптового нападу із застосуванням зброї. Вид спеціального засобу чи зброї, час початку та інтенсивності їх застосування визначаються з урахуванням ситуації, що склалася, характеру правопорушення і особи правопорушника.
3. Забороняється застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю проти жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, а також проти осіб, які відповідно до законодавства України є носіями спеціального статусу недоторканності, крім випадків вчинення ними групового нападу, що загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб, персоналу охорони, або збройного нападу чи збройного опору.
4. У разі якщо неможливо уникнути застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї їх застосування не повинно перевищувати меж необхідної оборони та крайньої необхідності, а також заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, і має обмежуватися заподіянням мінімальної шкоди здоров’ю правопорушників. У разі заподіяння такої шкоди персонал охорони забезпечує надання першої допомоги потерпілим у найкоротший строк.
5. Персоналу охорони забороняється застосовувати спеціальні засоби та вогнепальну зброю в місцях значного скупчення людей, якщо це може призвести до заподіяння шкоди життю і здоров’ю сторонніх осіб, за виключенням випадків самооборони (самозахисту).
6. Перевищення меж необхідної оборони та крайньої необхідності, а також заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин, здійснене внаслідок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
7. Про всі факти припинення правопорушення по відношенню до персоналу охорони, майна або фізичних осіб, що охороняються, затримання правопорушників, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї та їх наслідки персонал охорони зобов’язаний негайно в усній або письмовій формі сповістити своєму безпосередньому керівнику та територіальний орган внутрішніх справ.
8. У випадку виявлення ознак злочину персонал охорони зобов’язаний до прибуття працівників правоохоронних органів вжити всіх можливих заходів по охороні місця події та збереженню слідів злочину, виявленню очевидців і фіксації їхніх установчих даних. По прибуттю правоохоронних органів персонал охорони зобов’язаний діяти за їх вказівкою.

Стаття 19. Застосування заходів фізичного впливу
1. Персонал охорони під час охорони майна та фізичних осіб з метою самозахисту, захисту об’єктів охорони, життя та здоров’я фізичних осіб від протиправних посягань, затримання правопорушників і припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам має право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, якщо інші способи цього не забезпечили.

Стаття 20. Застосування спеціальних засобів
1. Персонал охорони під час охорони майна та фізичних осіб має право застосовувати спеціальні засоби в разі:
захисту фізичних осіб і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їхньому життю або здоров’ю;
відбиття нападу на об’єкти, що охороняються.

Стаття 21. Застосування вогнепальної зброї
1. Персонал охорони під час здійснення охорони майна та фізичних осіб, як крайній захід має право застосовувати вогнепальну зброю в разі:
відбиття нападу, що здійснюється шляхом насильницького незаконного вторгнення озброєною особою або групою осіб на об’єкти, що охороняються;
захисту фізичних осіб від нападу, що безпосередньо загрожує їхньому життю та здоров’ю;
відбиття нападу на персонал охорони, якщо їх життю або здоров’ю загрожує небезпека;
затримання осіб, які чинять збройний опір, а також озброєних осіб, які погрожують застосуванням зброї, вибухових та інших пристроїв, якщо це загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб.
2. Персонал охорони має право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб або персоналу охорони.

Стаття 22. Використання службових собак
1. Персонал охорони під час та в місцях виконання заходів з охорони майна має право використовувати службових собак, що пройшли відповідне дресирування, лише для виявлення:
1) проникнень (спроб проникнень) на об’єкти, що охороняються;
2) осіб, які незаконно перебувають на об’єктах, що охороняються.
Забороняється використання службових собак в охоронній діяльності без наявності провідника собаки в громадських та загальнодоступних місцях. При цьому собаки повинні бути на поводку, і по відношенню до них повинні дотримуватися ветеринарні правила.
На закритих територіях, де відсутні люди, дозволяється тримати собак без прив’язі, якщо на видних місцях розміщенні чіткі і розбірливі попереджувальні написи. При цьому мають бути розмішені попередження про охорону об’єкта за допомогою службових собак.


Розділ V. ВЗАЄМОДІЯ СУБ’ЄКТІВ ОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Стаття 23. Взаємодія суб’єктів охоронної діяльності з органами внутрішніх справ України
1. У разі необхідності, суб’єкти охоронної діяльності можуть залучатися до проведення заходів з охорони правопорядку та боротьби із злочинністю спільно з підрозділами органів внутрішніх справ України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Межи такої взаємодії не повинні порушувати зобов’язання суб’єктів охоронної діяльності по договорах щодо надання послуг з охорони.
2. Порядок покриття матеріальних витрат суб’єктів охоронної діяльності на забезпечення участі в означених заходах визначається Кабінетом Міністрів України.


Розділ VІ. ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ ЗА ОХОРОННОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Стаття 24. Державний контроль за охоронною діяльністю
1. Державний контроль у сфері охоронної діяльності – здійснення державою, в особі відповідних органів державної влади, комплексних заходів щодо впорядкування та нагляду за провадженням охоронної діяльності суб’єктами охоронної діяльності, а також припинення та запобігання зловживань і правопорушень у цій сфері.
2. Реалізація державної політики у сфері охоронної діяльності та контроль за її провадженням здійснюється органом ліцензування та його структурними територіальними підрозділами.

РОЗДІЛ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, окрім положень щодо застосування вогнепальної зброї, які набирають чинності після прийняття відповідного закону про обіг зброї.
2. Статтю 978 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40 - 44, ст. 356) викласти у такій редакції:
“Стаття 978. Договір охорони
1. За договором охорони суб’єкт охоронної діяльності зобов’язується забезпечити захист особи від протиправних посягань та схоронність майна, що охороняються. Власник (володілець) такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і сплачувати суб’єкту охоронної діяльності встановлену плату”.
3. У частині другій статті 4 Закону України “Про підприємництво” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 14, ст. 168; Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст. 299) слова “пов’язана з охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність” виключити.
4. Частину першу статті 7 Закону України “Про страхування” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50, № 8, ст. 62, № 14, ст. 96; 2003 р., № 38, ст. 313; 2004 р., № 2, ст. 6, № 19, ст. 254, № 26, ст. 362; 2005 р., № 1, ст. 1, ст. 10, № 6, ст. 138; 2006 р., № 13, ст. 110) доповнити пунктом 43 такого змісту:
“43) особисте страхування працівників міліції охорони на випадок загибелі, каліцтва або іншого ушкодження здоров’ю у зв’язку з виконанням функціональних обов’язків з охорони майна і фізичних осіб та забезпечення громадського порядку”.
5. Підпункт 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 27, ст. 181; 1997 р., № 50, ст. 17; 1999 р., № 33, ст. 58; 2003 р., № 3, ст. 6) доповнити абзацом п’ятим такого змісту:
“легкових автомобілів, що належать суб’єктам охоронної діяльності, основною діяльністю яких є надання послуг з охорони майна і фізичних осіб та забезпечення громадського порядку”.
6. Пункт 3.2 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 21, ст. 156, із наступними змінами) доповнити підпунктом 3.2.15 такого змісту:
“3.2.15. надання послуг з охорони майна у квартирах (будинках) в яких проживають фізичні особи та проведення в них робіт з монтажу технічних засобів”.
7. Частину третю статті 2 Закону України “Про закупівлю, товарів робіт і послуг за державні кошти” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 20, ст. 148; 2003 р., № 14, ст. 98; 2004 р., № 5, ст. 27, № 8, ст. 67, № 13, ст. 181; 2005 р., № 4, ст. 103, № 5, ст. 110, № 11, ст. 198, № 31, ст. 420; 2006 р., № 14, ст. 118, № 1, ст. 1) доповнити абзацом такого змісту:
“послуги з обов’язкової охорони майна та фізичних осіб”.
8. В останньому реченні частини першої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., ст. 21, ст. 252; Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 17-18, ст. 250, № 37, ст. 451; 2005 р., № 7-8, ст. 162, №№ 17-19, ст. 267, № 25, ст. 337) після слів “Положення цієї частини не поширюється” доповнити словами “на суб’єктів охоронної діяльності, а також”.
9. Установити, що:
9.1. Підрозділи Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України є суб’єктами господарювання публічного права, які здійснюють некомерційну господарську діяльність.
9.2. Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України затверджується Кабінетом Міністрів України.
10. Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
підготувати та подати до Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів, що випливають з цього Закону;
розробити та привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти;
забезпечити перегляд наявних та розроблення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Проект вноситься народними депутатами України
Оніщуком М.В., Онопенком В.В., Кармазіним Ю.А

Вопросы по трудоустройству по тел.(063) 172 73 98

Наши контакты: Украина, 83017, город Донецк; тел. (095) 630 35 55; факс (062) 385 88 38; e-mail: nkvd.dn.ua@gmail.com